Слово про літопис села Липівка (акад. В. Грабовецький), Слово від автора, Розділ 1

Слово про літопис села Липівка

Рідко трапляються люди на землі, які б не цікавились своїм генелогічним корінням, які б не прагнули дізнатись, де народились їх батьки, діди і прадіди, пізнати історію своєї маленької Батьківщини, тобто населеного пункту в якому вони народились і виросли. Кожен науковець глибоко усвідомлює скільки зусиль потрібно докласти, щоб написати хоча б найкоротшу за змістом історію населеного пункту. Але з іншого боку, кожен повинен розуміти і важливість наукових досліджень з історії міст і сіл. На жаль, чомусь до цього часу село Липівка (колись Ляцьке-Шляхецьке) не отримувало належної оцінки в історико-краєзнавчій літературі. Спробу опрацювати історію цього села зробив уродженець Липівки, молодий дослідник Ігор Любчик, який на даний час працює у відділі бібліографії Прикарпатського університету. Він з любов’ю до свого рідного порогу відтворив коротко, але змістовно літопис оселі над Стримбою. Коли я спілкувався з ним, то зрозумів, що історія цього села дійсно особлива і цікава. Адже у селі був колись монастир, до цього часу стоїть трьохсотлітня церква, римо-католицький костел, німецька церква. Колись у цьому селі проживало надзвичайно багато родів дрібної української шляхти. При зустрічі з автором я як історик, науковець наголошував, що потрібно і надалі збирати відомості з історії села, створити музей, який би наочно відображав динаміку історичного розвитку села. Звичайно, що до цієї справи повинні долучитись вчителі, а також просто любителі вивчення нашої минувшини. Тож бажаю подальших пошуків і творчих здобутків молодому автору, який 1 надалі, думаю буде поглиблювати сторінки цього старовинного села, яке своїми витоками сягає глибини віків.

Володимир Грабовецький доктор історичних наук, професор, академік Академії Наук Вищої школи України, заслужений діяч науки і техніки України

Слово від автора

Чи знаєш ти, сину..,
Свої села, поля, луки,
Свої полонини,
І сопілки, і трембіти,
І пісню родини?
Осип Маковей

Минуле будь-якого села, це, звичайно, — частина історії держави, народу. Адже кожен населений пункт дав державі якогось видатного діяча, жителі його брали участь утих чи інших історичних подіях. Тому, звичайно, що історія кожного населеного пункту потребує окремого вивчення. В наш час багато написано з історії міст і сіл, із різних питань краєзнавчого характеру. Та, на жаль, про історичне минуле села Липівка згадується дуже мало, а в нього така давня і цікава історія. Зайшовши на північний-схід села Липівка і, вийшовши на горб, який у селі називають Зруб, Двір повертаєшся — і перед тобою розкривається мальовничий краєвид цього села. Стоїш, роздумуєш і згадуєш розповіді старожилів про те, що саме на цьому місці був розташований великий панський двір (фільварок). Десь ген-ген у далині видніється купол старенької церкви, поруч виблискує на сонці купол вже нової церкви. Неподалік у високих старих липах заховався римо-католицький костел. А довкруги видніється ліс. Скільки молодих хлопців загинули в цих лісах, в лавах УПА, віддаючи життя за незалежність нашої держави.
Так тут все і дихає історією. Думаєш собі: скільки років, століть люди заселяють цей клаптик землі, з якого часу село носить назву, яка історія тих архітектурних пам’яток в селі, які ще й досі милують око? Стоїш і запитуєш себе: де можна почерпнути хоча б якісь відомості про історичну долю цього “краєвиду”? І, звичайно, як підказує свідомість —тільки в документах, що зберігаються в архівних фондах, які вперто будуть засвідчувати ті чи інші події з минулого села.
Думка про написання історичного нарису про своє рідне село Липівку виникла у мене ще під час навчання на першому курсі Прикарпатського університету. З того часу і розпочався активний пошук матеріалів, який на сьогоднішній день вилився у це скромне видання. Звичайно, ми не претендуємо на вичерпність теми даного дослідження. Метою нашої роботи є донести до читача, а особливо до жителів села і всіх, хто цікавиться історією краю, ті відомості, які нам вдалось виявити.
Хотілось би висловити вдячність місцевому пароху о. Володимиру Ковалишину, який виявив зацікавленість у нашому дослідженні і сприяв нам у вирішенні деяких питань, пов’язаних із пошуком матеріалів.

Розділ I.Огляд джерел і літератури

Перш ніж перегорнути книжну сторінку, де почнемо висвітлювати історію села Липівки, спробуймо проаналізувати ті першоджерела, з яких ми черпали матеріал, зробити огляд літератури, в якій вже десь частково і порушувались окремі питання з історії Липівки. Адже окрім самої історії, ми повинні знати і джерельну базу, яка подає нам цей історичний матеріал. Та й взагалі підвалиною історичної науки є самі документи, які переконливо засвідчують ту чи іншу історичну подію.
Зауважимо, що надзвичайно складно розшукувати історичні джерела з історії населених пунктів, оскільки вони зберігаються в різних архівних фондах міст Івано-Франківська та Львова. Усі документи мовою оригіналу, чи навіть книжки, які видані до 1939 року і носять якусь інформацію про село, написані чи то латинською, чи то німецькою, чи то польською мовами.
Найдавніші відомості з історії села ми черпали з “Akta grodzkie і ziemskie”, в яких подаються відомості про село з початку ХУст. В цих документах містяться судові позови між селянами із с. Ляцьке й інших сіл, інформація про продаж землі між жителями села. Важливою інформацією, яку ми почерпнули з цих документів, було те, що в Ляцькому вже на XV ст. проживало багато шляхтичів, подаються їхні імена [1].
У Державному архіві Івано-Франківської області є два томи 12 і 19 “Akta grodzkie і ziemskie”, не повністю перекладених українською мовою. На останніх сторінках XIX тому занотована детальна інформація про події в нашій місцевості під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648 — 1657 pp.) В цих записах ми знаходимо дані про участь селян із села Ляцьке у нападах на шляхетні двори [2]. Надзвичайно важливі матеріали для вивчення подій періоду Хмельниччини ми почерпнули з дослідження Степана Томашівського [3].
Цінним джерелом для вивчення історії Галичини другої половини XVIII — початку XIX ст. є Йосифінська (1787) та Францисканська (1820) метрики, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові. Це поземельні описи маєтків селян Галичини, що відносяться до кінця XVIII — початку XIX століть. В цих документах ми знаходимо характеристику села, назви багатьох урочищ, багато із яких збереглось до цього часу. Ці документи, цікаві ще й тим, що подають поіменний список усіх власників селянських маєтків в селі. Саме цей список, на нашу думку, зацікавить жителів села у виявленні своїх генеалогічних коренів. В цих метриках подаються власники панських дворів, війт і присяжні гміни [4]. В цілому ці документи є важливим джерелом для вивчення соціально-економічного становища нашого краю.
Надзвичайно цікавим був пошук документів із шкільного життя села. Так, ми використали “Szematyzm krolestwa Galicyi і Lodomeryi…”, починаючи з 1877 року, в яких наводяться дані про кількість класів у школах, вчителів [5]. Цінним джерелом у цьому питанні послужили нам і шкільні журнали із села Ляцьке-Шляхецьке, які зберігаються у Державному архіві Івано-Франківської області з 1913 по 1939 роки. Вони містять списки учнів, які навчалися в тому чи іншому класі, та взагалі у школі, дається перелік предметів, які вивчались учнями, містяться відомості про вчителів, є шкільна печатка [6].
Особливий інтерес викликав і пошук джерел із культурно-просвітницької роботи в селі. У Центральному державному історичному архіві у Львові у фонді “Просвіта” збереглася чимала кількість документів, які свідчать про активну просвітницьку діяльність у селі Ляцьке-Шляхецьке ще з 1896 року. Цей фонд містить протоколи засідань читальні, повідомляється про кількість членів, які належали до читальні, а також подаються 10 активістів, які були засновниками цього просвітницького гуртка [7]. Багатий матеріал із розвитку читальні “Просвіти” в селі знаходиться і в Державному архіві Івано-Франківської області. Але в основному тут матеріал про діяльність читальні “Просвіти” в селі відноситься до кінця 20-х —30-х років [8].
Важче було з пошуком джерел, які стосувалися духовного життя. Тільки спогади старожилів і назва лісу засвідчували про наявність у селі монастиря. Але якихось конкретних даних про цей осередок життя монахів не було. І тільки, коли до рук нам потрапило дослідження відомого українського історика Івана Крип’якевича, ми з впевненістю можемо констатувати факт існування в селі монастиря і більше того назвати його хронологічні рамки існування 1711 — 1724 pp. [9]. Важливим джерелом для вивчення церковного життя в селі послужили Шематизми Станіславівської єпархії, які видавались до 1939 року. З них ми довідуємось про прізвища священиків, добудову захрестія до церви, про чисельність парафіян та діяльність школи [10]. Суттєвим доповненням при висвітленні церковного життя нам послужили знову ж таки фонди Державного архіву Івано-Франківської області. У справах фондів містяться майнові описи церкви, подаються дані про церковний комітет, у хронологічному порядку надзвичайно точно зазначається перебування на парафії священиків, вказуються деякі їхні біографічні дані [11].
Деякі статистичні дані щодо соціально-економічного розвитку села, його географічний опис знаходимо в географічному словнику XIX ст. [12]. Відомості про кількість населення в селі, його земельних власників, соціальний і національний склад трапляються у різних статистичних описах періоду Австро-Угорщини і Польщі [13].
Особливий інтерес для нас виявила адресова книга, яка була видана у Варшаві в 1926/27 роках. В ній подано матеріал про кількість населення, найбільших землевласників у селі, особливо добре висвітлюється соціально-економічний стан села. По прізвищах перераховуються ремісники, торговці, власники млинів в селі [14].
У Державному архіві Івано-Франківської області зберігаються документи, які висвітлюють період, коли наш край перебував під німецькою окупацією. У фондах ми знаходимо список жителів села (хоча й не повний), які були вивезені на примусові роботи до Німеччини, подаються суми збитків, які були завдані селянам німецькою владою. Називаються прізвища людей, які найбільше постраждали в цей час [15].
Звичайно, при вивченні історії села Липівки ми не могли знехтувати і спогадами старожилів, які багато пролили світла на досі незрозумілі питання [16].
Особливо цікавий матеріал про жителів, які брали участь у національно-визвольних змаганнях (у лавах Українських Січових Стрільців, Українській Галицькій Армії, Українській Повстанській армії), ми почерпнули з неопублікованих фондів “Книги пам’яті України” [17].
Хочеться окремо згадати і про сімейний архів Юрія Василькевича, вік окремих документів, якого становить майже 300 років. Особливий інтерес виявляє ілюстрований матеріал. З цього сімейного архіву нам вдалось почерпнути унікальну інформацію, яка стосується багатої родини в селі (власників панського двору) Малецьких-Василькевичів. Хоча в цілому цей сімейний архів потребує ще окремого вивчення.
Що стосується історіографічного огляду опублікованої літератури з історії села Липівка, то ще в радянський час краєзнавцями Карпівим Й. та Миронюком М. було надруковано в газеті “Вперед” декілька статей з історії села. Так, Й. Карпів наводить загальні відомості про походження назви села, його околиці [18]. Миронюк М. у своїй публікації торкається першої згадки про село, походження його назви [19]. Окремі відомості з життя німецької колонії Сітанерівки наводить у своїй статті П.Федорів [20]. У 1999 році творчою групою на чолі з вчителем місцевої школи М.Луцаном було підготовлене і побачило світ нове видання “Село над Стримбою — рікою”, де автори намагаються проаналізувати історію села від першої згадки до наших днів. Цінність цього видання полягає у тому, що воно було першим у вивченні історії села. Але базовим джерелом для написання цієї книжки послужили спогади старожилів, абсолютно не було використано авторами архівний матеріал, який переконливо доводить правдивість історичних подій. Та й взагалі автори приділяють особливу увагу висвітленню подій в період незалежності України [21].
Про участь жителів села в лавах УПА, особливо станичного “Залізняка”, досліджував вчитель історії Липівської загальноосвітньої школи Вода Богдан Степанович [22]. Хочеться відзначити, що він перший у селі звернув увагу на дослідження цих питань.
Питання історії церкви і монастиря в селі, а також з історії шляхетних родин села Ляцьке-Шляхецьке, висвітлював автор цих рядків на сторінках газети “Нова зоря” і “Вперед” [23].